Ой любов, ти всі забаганки мої.
Ой любов, балувана кралечка ночі.
Ти тільки одиноко не сумуй,
а лети у зірковий замріяний путь.
Ластівкою-мрією під стріхою оселися,
за моє щастя помолися.
Напої надією мої весняні мрії.
Весна йде сміливо.
Приховую від неї свої зламані крила.
Але знову хочеться писати про любов,
котра говорить очима без всіляких слів.
Ми всі зайняті, думаємо це не в серьоз,
а любов не за горами,
та й дивиться на наш життєвий віз.
Котрі любові бажають, вона їх за руку веде,
а якщо судилося, то ще й жде.
Любов, як останнє каяття мене заносить,
значить одинокою бути досить.