Побивалась та Бога молила
Аж до крові стискала вуста,
Під вербою живцем схоронила
Цвіт кохання, свої почуття,
Полишила і падали сльози,
Гірко в тілі натхненній душі,
Бо боротися та вже не в змозі
Та неначе обоє чужі...
А на небі перлинами зорі,
Ясний місяць гуля угорі.
Так буває скоряємось долі,
Пішаками лишившись у грі...
Хоч ціна наче дуже висока,
Та коханню немає ціни,
То й сумує щодня синьоока,
А ночами чекає у сни...
П.В.М. 13.04.2018г.