Не сплю, а вже вгорі світає,
Думки ніч сновигають, як вужі.
Я знаю, ти мої листи читаєш,
І тишу, і мій крик душі – вірші.
Упевнена, ночами теж скучаєш,
Й відповідаєш римою мені.
Світанок, подумки, "удвох" стрічаєш
І заздриш трішечки моїй весні.
Моя душа пташам таємно рветься
Життя вдихнути в роздуми твої.
Пиши частіше. Як тобі живеться,
Чи повернулись з півдня солов’ї?
Вже первоцвіт в лісах прослав мережки,
І ряст барвисто виткав гобелен.
Пиши, чи у берізки виросли сережки,
Як пережив морози білий клен?
В дворі зарожевіли абрикоси,
Гудуть над цвітом весело джмелі.
Верба на воду опустила коси,
Й відчутній з кожним днем тепло землі.
Пиши. Де думка відтепер ночує,
Що бачиш часом у короткім сні?
Пиши. Моя душа твою почує,
Відправ у Космос наші позивні.
Ніч розмотала темноту до краю.
Похолодало. Квітень змерз, мабуть.
Лови моїх думок весняних зграю,
Вони твої неспокої зведуть.