Анатолий Перерва
12.04.49 —24.03.18
* * *
Тучи чёрные ходят над хатой,
а капуста хрустит, будто снег.
Душу, ставшую грустно-лохматой,
спровоцировать трудно на смех.
Будто мама жива. И здоровы
ноги. Вёдрами в сенях гремит.
Посадить бы чеснок до Покровы
и почувствовать — съёжился миг!
Знаю, снег скоро выпадет, Холод
как непрошенный гость. Со двора
не слыхать уже птичьего хора —
смачно печка сжирает дрова!
Клёны в золоте - позолотели.
Осень станет страницами книг.
И тепло уже бродит по телу
вместе с мыслью о внуках моих.
Анатолій Перерва (12.04.49 —24.03.18)
* * *
Чорні хмари розхитують хату,
а капуста рипить, наче сніг.
Мою душу журну й пелехату у
се важче підбити на сміх.
Чую маму, живу і здорову,
що відром за дверима гримить.
Посадити б часник до Покрови
і відчути — коротшає мить!
То нічого, що холод знадвору
входить, наче непроханий гість
що не чути пташиного хору —
груба смачно дрівця уже їсть!
Мої клени вже відзолотіли.
А ця осінь — найменше із лих.
І тепло розлилося по тілу,
наче думка про внуків малих.