Коли мене не буде в цьому світі,
Ти не сумуй, не край своє життя.
Так вже було та й буде – наші діти
йдуть далі, слабне батьківська рука.
Усі хвилини, що ми будем разом,
Молю тебе, дитино, пам’ятай!
Життя – не поле перейти…Не зразу…
Але любов батьків міцна, як сталь.
Де б ти не був, щоб не казали люди,
Обставини не гнули до землі,
Тебе, мій сину, в рідній хаті люблять,
Біля батьків душа твоя в теплі.
Як сильно не тремтіли б твої крила,
До першої домівки поспішай!
Там мати з батьком…Вогнище не стигне...
Обличчя рідних ти не забувай!
Лелекою летить життя невпинно,
Сивіють очі, як в степу ковиль…
Батькам без тебе і у спеку зимно,
як пташці, що лишилася без крил.
Ти зрозумієш це, коли в колисці
Почуєш мірний подих дитинча.
І в серці стане трохи менше місця,
Бо найдорожча спалахне свіча…
Коли мене не буде в цьому світі,
Ти не сумуй, не край своє життя.
Так вже було та й буде – наші діти
йдуть далі, слабне батьківська рука…