А у метелика твого тендітні крила.
Твоє кохання його жити надихає.
Коли не поруч-навіть дихає несміло,
Коли сумує-ледве крильцями махає.
Метелик королівський вночі мов завмирає
І серденько кохаюче тихесенько тремтить.
А ранок настає-неначе оживає,
До тебе, як до сонця, душа його летить.
Ніхто не зна, якої довжини життя,
Та цінувати треба кожну спільну мить.
Допоки чує він твоє серцебиття-
Крильцятами щосили мерехтить.
Метелик твій єдиний тихенько сів на спинку.
Ти цього, моє щастя, десь з півжиття чекав.
Я вдячна тобі щиро, моя ти половинка,
Що своєму метелику крила кохання дав!..