Тарасе, Кобзарю наш любий,
Тебе, повір, не забуваю!
Від болі я, зціпивши зуби,
Твої вірші сиджу читаю.
Тарасе, був ти гідним сином
Для Неньки рідної своєї,
Любив безмежно Україну,
Страждав також ти разом з нею.
Шевченко, милий наш Шевченко,
Бажав ти Неньці щастя й волі,
Але при владі Порошенко,
Йому байдужа її доля...
Душею він не вболіває
За твою славну Україну,
Її мордує, роздирає,
Жорстоко мучить без упину!
Тарасе, за Вкраїну ти молився,
Її квітучою ти бачив,
І за біду її журився,
Але вона в сльозах і плаче...
Я більш не донька Україні,
Нас ворогами називають,
І терористи ми віднині,
Зі світу нас тут виживають.
У нас тут свій "бенкет кровавий",
Свої гармати тут ревуть...
Спаси нас, Боже ти наш правий,
Бо вороги ще йдуть і йдуть...
Так що така, Шевченко, доля:
Розпалася твоя держава...
Але на все є Божа воля,
І сила Божа й Божа слава..!
Тому не знищать наш Донбас,
І не загонять нас у нори,
Молюся Господу за нас,
За наше небо і простори!