Метеликом до свiтла

 
Метеликом до світла, до вогню
Лечу. І знов, опалюючи крила,
Я біль розлуки, розпач знов терплю,
Які давно терпіти вже не в силах.
У чому сенс? Щоб жити, не горіти?
Чекати тихо і покірно долю?
Сором’язливо десь в кутку сидіти,
Замкнути душу в пустку, у неволю?
Я вибираю лиш палкий політ:
Змочити ноги в росяному полі,
Де поглядом обняти можна світ,
Врости у землю коренем тополі.
Із жайвором піднятись в неба вись,
Пізнати щастя вільного польоту.
Хай упаду я знов, зірвусь колись,
У музику життя єдину ноту
Лиш занесу. І знову у політ.
Думками сіре небо розриваю.
І десь на хмарах залишаю слід,
Ведучий до мого земного раю.