Вікна Андрієвської схожі на натальні карти.
Давно усе вирішене.
Давно приречене усе.
Я не люблю брехати.
Одначе граю роль свого тата.
Мій тато мені дякує за це.
Тебе люблю, ненавиджу себе.
І коли йду, завжди я повертаюсь, бо мені нікуди іти.
Навколо безкінечність та безкрайність –
а я шукаю лиш твоїх обіймів.
Чи є гармонія в безмежнім світі?
Сім нот – та безліч комбінацій.
Чомусь з усіх співзвуч обрала я найбільш немилозвучне –
секунду.
Внутрішній струм, як і три шелестозвуки,
створює чималу задержку.
Отже,
який мій вирок тобі, тату?
https://www.youtube.com/watch?v=TJAfLE39ZZ8