А говорити нас вчили тихо,
Немов підкорені вітру листя,
Завжди ми знали, чуже те лихо,
За що не наша мати молилась.
Ходити вчили усіх навшпиньках,
Під плач скаліченої моралі.
Вона жебрачка, вагітна жінка
З рукою кинута на вокзалі.
Усюди шепіт, ви морок, тіні,
Мільйони вас по земному шару
Набивши голови павутинням,
Пливіть як риби по тротуару.
Пливіть і плескайте ластовинням,
Зашивши скотчем лице і рота,
Назустріч будь-яким штучним хвилям
Від тих, у кого така робота.