(Антоніні Корінь)
Де ти була,
У всесвіті блукала?
А всесвіт, знамо,
Той ще пройдисвіт.
Срібляста верба
Плакала, хиталась
І не пускала
Осінь до воріт.
Вона прийшла
Зненацька і надовго,
Та сподіваюсь,
Час ще в неї є
Сказати тобі
Моє щире слово
О, сестро моя,
Серденько моє!
Віки біжать,
Неначе подуріли,
Кружля за листопадом
Листопад,
Тікали весни,
Літа пломеніли,
Відтанцював своє
Кіровоград.
Та хай ім грець,
Вони на кіноплівці
І взявся час
Змивати ті сліди,
Та ще живі вірші
І чорнобривці,
Які старанно
Зрощуваєш ти.
Сімь літ лишень,
Кому потрібен нолик?
Як врахувати те,
Чого нема?
Та є вино болгарське,
Повний келих,
І інші всі
Турботи задарма.
Бо ти душею
Та ще, молодиця!
Приваблива
І зовні, і знутра
На жаль один
Тобі вже мовив «Киця»,
Та не один
На тебе зазира.
Ще підростешь,
Хоча й не малолітка,
Як зірочка
Вродлива і руда,
Та серпень завітав,
Здригнулась хвіртка,
Його ти дочекалась
Молода.
Спливає час,
Журитися не треба,
Відсутній термін
Вічної душі!
То від любові
Похилилась верба
І напросилась
Бідна у вірші.