Життя, зруйноване війною.
Нема наснаги далі жить…
Хотіла б матінка собою
Синів від болі захистить…
Все так же небо зоряніє,
Роса ранкова аж бринить.
І сонце землю ніжно гріє,
І дощ іде, і грім гримить…
А за селом стежина в’ється:
По ній сини пішли в війну…
Несамовито серце б’ється
І думку нагніта сумну…
Уже і сліз вона не має,
Тривожні сняться лише сни…
І небо поглядом благає:
Нехай повернуться вони…