Десь над Стамбулом злітають повітряні зміі
І літаки відправляються до Барселони
Із димарів сивий дим осідає на віі
І огортає провулки, вокзали, перони
Ми перетнулись на зламі часів випадково
Й завтра вже час до Італіі/ Києва/ Відня
Очі твоі чимось схожі на воду Босфору:
Мутно зелені й відкриті для суден із півдня
Всесвіт щомить повертає, куди ти схотіла
Ти - як це місто: існуєш по власним законам.
З твоіх лопаток здіймаються в небо вітрила
І розкриваються радо назустріч мусонам
Може здаватись, що пам'ять розклалася спектром
На кольорові світильники і мінарети,
На килими і волокна затяганих светрів,
На нескінченні опівночі в парку сонети.
Очі ввібрали із сотню розпалених вулиць,
Наших імен відголоски застигли на стінах
Темних, вузьких, інстинктивно близьких нам провулків,
Присмак яких в'івся сіллю _ у піднебіння
Я забуваю себе між дахів та хамамів
Місто стає нашим пазлом, складним та омріяним
Те, що ти тут, заперечує правило карми:
"Кожен із нас най заплатить _ за заподіяне".
Гомін турбін літакових стає все тихішим,
Я проклинаю того, ким годинники створені.
Ну, а Стамбул непохитно стоіть, як раніше,
Як і до нас, підкоряючий та непідкорений.