Хтось постукав у двері
Вологими пальцями,
Я так пізно збагнула –
ні коней, ні чобіт.
А в повітрі літає
Подих вітру, я бачила,
Але зв’язані руки
В колючий дріт.
Заглядав хтось крізь шибку
Мармуровими зорями,
Ніби холодно стало,
Та долоні спітніли.
Я молилась і плакала
Розуміючи – марно те,
Ніч на день не змінить –
Як би я не хотіла…