Кіборгу з позивним Катастрофа
Мій брат – ветеран. Молодий – сорок п’ять.
А вже уві сні вміє бачити небо,
В якому криваві осколки летять…
Прокинеться: хоч би не влучило в тебе.
Щастило йому у житті – будь здоров!
Тож «фарту» свого не чекаючи знову,
Свідомо він сам в добровольці пішов,
А хлопці дали позивний Катастрофа.
В новинах ми чули про аеропорт.
А він його бачив на власнії очі.
Жахлива безвихідь: неначе за борт
Вас кинули: хлопці, гребіть, хто чим хоче.
І ніколи сльози зронити було
Тим, хто втратив друга в лиху ту годину.
А янгол тримав обвугліле крило,
Закривши від куль і снарядів людину.
На згадку про пекло лишилось життя,
І пан президент дав свої нагороди.
А брат тихо каже: «Було б вороття,
Пішов би я знову, не знаючи броду».
Не спить уночі він, пігулки ковта.
Та їм не під силу ті болісні рани,
Якими прошита душа молода,
Душа молодого, а вже ветерана.