Тополя зеленіла листям ну до нестями як любов
Любов дівоча, чиста, молода, наївна, перша
В розхристаних гілках дзизчав гул молитов,
Й дівочих співів, розносив вітер ніжну шкіру вірша.
Він виривав слова, одразу з болем із грудей жіночих,
Тополенька, скажи мені, чи думає про мене?
Чи уві сні моє ім'я, чи не моє шепоче,
Ця пташка, що заплатулась у листях, - серце моє!
Тополя, наймудріша, ну до нестями схожа на любов,
Злижи з очей всі сльози собі у стовбур, най росте,
Звільни дівчат від нерозділених оков,
Нехай у серці почуття нове, щасливе зацвіте!