Гойдає вітер одиноку люстру,
Жовтаво вниз одсвічує ліхтар.
На воду дощ обтрушує пелюстку,
В калюжах золотом блищить нектар.
Постійно думка тулиться до тебе,
Вражає серце невимовний щем.
Я мовчки йду туди, де плаче небо,
Сховати безнадію під дощем.
До краю вечір збіг у безголоссі,
Ліг смутком на початому вірші.
Цвіте весна, в очах – глибока осінь
Породжує мінор в моїй душі.
Чому сьогодні втихла щастя пісня,
Чому я нишком заздрю солов’ю?..
Любов прийшла,.. але занадто пізня.
Я ж на розпутті в розпачі стою…
Фото моє
http://www.stihi.ru/2018/05/14/3453 переклад тут Оля Кайдалова