Читачі, вибачте будь ласка мої помилки!
Олександр Пушкін
СКУПИЙ ЛИЦАР
(Сцени з Ченстоновой трагікомедії: The covetous Knight 1)
СЦЕНА I
У вежі.
Альбер і Іван
Альбер
У будь-якому випадку, на турнірі
З'явлюся. Дай менi побачити шолом, Іване.
Іван подає йому шолом.
Його пробито наскрізь, зіпсован.
Його одягнути неможливо. Дістати мені слід новий.
Який удар! Клятий граф Делорж!
Іване
І ви йому порядком відплатили:
Як з стремен ви вибили його,
Він добу як мертвий лежав - і навряд чи
Відновився.
Альбер
Але все саме він не Є у збитку;
Його нагруддя Є ще ціле, венеціанське,
Або життя своя: гроша йому не варто;
Інший собі не стане купувати.
Чого з нього не зняв відразу я шолома !
Але зняв би я, коли б це не було соромно
Мені панiй та герцога. Клятий граф!
Він краще б мені голову пробив.
І плаття треба мені. В останній раз
Всі лицарі сиділи в ту саму мить в атласі
Та оксамиті; я в обладунках був один
За герцогським столом. Відговорився
Я тiльки тим, що на турнір потрапив випадково.
А нині що скажу? О бідність, бідність!
Як принижує серце нам вона!
Коли Делорж списом своїм найважчим
Пробив мені шолом і повз проскочив,
Або я з відкритою головою пришпорив
Еміра мого, помчав як вихор
І відкинув графа геть на двадцять кроків,
Як маленького пажа; як все пані
Підвелися з місць, коли сама Клотільда,
Закривши обличчя, мимоволі вигукнула,
І славили герольди мій удар, -
Тоді ніхто не думав про причини
І хоробрості моєї і сили чудової!
Сказився я за пошкоджений шолом,
Геройству що виною було? - скнарість.
Так! заразитися тут не важко нею
Під одним дахом з моїм батьком.
Що бідний мій Емір?
Іван
Він все кульгає.
Вам виїхати на ньому ще не можна.
Альбер
Ну, робити нема чого: куплю Гнідого.
Недорого і просять за нього.
Іван
Недорого, та грошiв немає в нас.
Альбер
Що ж каже ледар Соломон?
Іван
Він каже, що не може більше
В борг надавати без застави коштів вам.
Альбер
Заклад! і де мені взяти застави, чорт забирай!
Іван
Я вже казав.
Альбер
Що ж каже він?
Іван
Крекче та тиснеться вiддати грошiв в борг
Альбер
Та ти б йому сказав, що мій батько
Багатий і сам, як купець єврейський, що чи рано , чи пізно
Все успадкую.
Іван
Я казав.
Альбер
Що ж?
Іван
Тулиться та крекче.
Альбер
Як шкода!
Іван
Він сам бажав до вас прийти.
Альбер
Ну слава Боговi.
Без викупу не випущу його.
Стукит в двері.
Кто там?
В кiмнату заходить єврей-купець.
єврей-купець
Ваш покірний слуга.
Альбер
Гей, друже!
Клятий скнаро, поважний Соломон,
Підійдіть-но сюди: так ти, я чую,
Чи не віриш в борг.
єврей-купець
Ох, милостивий лицар,
Клянуся вам: радий би ... Щоправда - але я не зможу.
Де коштів взяти? весь розорився я,
Усе лицарям старанно допомагаючи.
Ніхто не сплачує. Вас хотів прохати,
Чи не зможете хоч частину віддати менi...
Альбер
Розбiйник!
Та коли б у мене водились гроші,
З тобою чи став б я морочитись? повно,
Не будь впертим, мій милий Соломон;
Давай червінці. Висипі мені сотню,
Поки тебе не обшукали.
єврей
Сотню!
Коли б мав я сто червінців!
Альбер
Слухай:
Чи не соромно тобі своїх друзів
Чи не виручати?
єврей-купець
Клянуся вам ...
Альбер
Годі, годі.
Мабуть застави ти вимагаєш? що за нісенітницю ти кажеш!
Що дам тобі в запоруку? Шматок свинячої шкіри?
Коли б я міг що залежить, давно
Вже продав би. Чи лицарського слова
Тобі, пес, замало?
єврей-купець
Ваше слово,
Поки ви живі, багато, багато значить.
Всі скрині фламандських багатіїв
Як талісман воно вам відімкне.
Але якщо ви його передасте
Мені, бідному єврею, і між тим
Помрете (боже борони), тоді
У моїх руках воно буде подібне до
Ключу від кинутій скриньки у море.
Альбер
Невже батько мене переживе?
єврей-купець
Хтозна? дні наші злічені не нами;
Цвів юнак вечір, а нині помер,
І ось його чотири старця
Несуть на згорблених плечах в могилу.
Пан е здоровий. Бог дасть - років десять, двадцять
І двадцять п'ять і тридцять проживе він.
Альбер
Ти брешеш, єврей: так через тридцять років
Мені стукне п'ятдесят, тоді і гроші
На що мені згодяться?
єврей-купець
Гроші? - е гроші
Завжди, у всякий вік нам придатні;
Але юнак у них шукає слуг моторних
І не шкодуючи шле туди, сюди.
Адже старий бачить в них друзів надійних
І зберігає їх як зіницю ока.
Альбер
О! мій батько не слуг і не друзів
У них бачить, і панів; і сам їм слугує.
І як же слугує? як алжирський раб,
Як пес ланцюговий. В нетопленій будці
Живе, п'є воду, їсть сухі кірки,
Всю ніч не спить, все бігає так гавкає.
Або золото спокійно в скринях
Лежить собі. Мовчи! коли-небудь
це слугуватиме мені, лежати забуде.
єврей-купець
Так, на пана похованні
Проллється більше коштів, ніж сльози.
Пошли вам боже скоріше спадщину.
Альбер
Amen!
єврей-купець
Або можна б ...
Альбер
Що?
єврей-купець
Отже, гадав я, що засіб
Такий є ...
Альбер
Який засіб?
єврей-купець
Отже -
Є у мене знайомий старенький,
Єврей, аптекар бідний ...
Альбер
лихвар
Такий самий, як і ти, чи почестнiше трошки?
єврей-купець
Ні, лицар, Товій торг робить інший -
Він складає краплі ... Щоправда, чудово,
Як діють вони.
Альбер
Але яка користь мені в них?
єврей-купець
У склянку води підлити ... трьох крапель буде досить,
Ні смаку в них, ні кольору не помітно;
Або людина без різі в животі,
та без нудоти жодной, без болю вмирає.
Альбер
Твій старенький торгує отрутою.
єврей-купець
Так -
І отрутою теж.
Альбер
Що ж? Борг е на місце коштів
Ти мені запропонуєш склянок двісті отрути,
За склянку по червінцю. Отже чи, чи що?
єврей-купець
Сміятися вам завгодно наді мною -
ні; я хотів ... можливо, ви ... я гадав,
Що вже барону-пановi е час померти.
Алььбер
Що! отруїти батька! і наважився ти сину ...
Іване! тримай його. І посмів ти мені! ..
Та чи знаєш, запроданьска душа,
Пес, змій! що я тебе зараз же
На брамі повішу.
єврей-купець
Винуватий!
Вибачте: я жартував.
Альбер
Іван, мотузку.
єврей-купець
Я ... я жартував. Я грошів вам приніс.
Альбер
Геть, пес!
єврей-купець йде.
Ось до чого мене доводить
Батька рідного скнарість! Купець цей мені посмів
Що запропонувати! Дай мені зараз вина,
Я весь тремчу ... Іван, однак ж гроші
Мені потрібні. Збігай за цим клятим,
Візьмеш його червінці. Так сюди
Мені принось каламар власний мiй. Цьому шахраєві
Розписку дам. Та не вводь сюди
Іуду цього ... Або ні, стривай,
Його червінці тхнутимуть отрутою,
Як срібляники пращура його ...
Я запитав в тебе вина.
Іван
У нас вина -
Ні краплі немає.
Альбер
Або те, що мені надіслав
У подарунок з Іспанії Ремон?
Іван
Вечор я зніс останню пляшку
До хворого коваля.
Альбер
Добре, пам'ятаю, знаю ...
Так дай води. Кляте життя!
Ні, вирішено - піду шукати управи
У герцога: нехай батька змусять
Мене тримати як сина,або не як миша,
Народжено під підлогою
СЦЕНА II
Підвал.
барон
Як молодий джиґун очікує побачення
З будь-якою повiею лукавою
Або дурною, їм ошуканою, бо я
Весь день хвилини чекав, коли зійду
У підвал мій таємний, до вірних скринь.
Щасливий день! Тому що можу сьогодні я
У шостою скриню (в скриню яка ще не е повна)
Жменю золота нагромадженого всипати.
Чи не забагато, здається, але по потрохах
Скарби збільшуються. Читав я десь,
Що цар одного разу воїнам своїм
Повелів знести землі по жмені в купу,
І гордий пагорб піднявся - і цар
Міг з гори з радістю оглядати
І дол, покритий білими наметами,
І море, де тікали кораблі.
Так я, по жмені бідній приносячи
Звичню данину мою сюди в підвал,
Возніс мій пагорб - і з висоти його
Можу споглядати на все, що е мені підвладне.
Що непідвладне е мені? як бiс якийсь
Отсель керувати світом я можу;
Лише схочу - споруджени палати;
У чудові мої садочки
Збіжаться німфи жваво юрбою;
І музи данину свою мені принесуть,
І вільний геній мені буде проданий в рабство,
І чеснота і безсонна праця
Покірно будуть чекати моєї нагороди.
Я свисну, і до мене слухняно, несміло
Уповзе закривавлене злодійство,
І руку власну лизатимуть, і в очі
Дивитися, в них знак моєї читаючи волі.
Мені все е покірно, я само - нічому;
Тому я вище всіх бажань; тому спокійний;
Я знаю міць мою: з мене досить
Цієї свідомості ...
(Дивиться на своє золото.)
Здається, не багато,
А скількох людських турбот,
Ошукування, сліз, молінь і прокльонів
Воно було як важковаговий представник!
Тут є дублон старовинний .... ось він. Нині
Вдова мені віддала його, але перш
З трьома дітьми півдня перед вікном
Вона стояла на колінах виючи.
Йшов дощ, і припинив, і ще пішов,
Облудниця не чіпалася з місця; я міг б
Її прогнати, але щось мені шепотіло,
Що чоловіків борг вона мені принесла
І не захоче завтра бути у в'язниці.
Або цей? цей мені приніс Тібо -
Де було взяти йому, лінивцеві, шахраю?
Вкрав, звісно; або, може бути,
Там на великому шляху, вночі, в гаї ...
Так! якби всі сльози, кров і піт,
Розлиті за все, що тут збережене,
З надр земних все виступили раптом,
То був би знову потоп - я захлинувся б
У моїх підвалах вірних. Але пора.
(Хоче відімкнути скриню.)
Кожного разу, коли хочу скриню
Мою відімкнути, впадаю в жар і тремтіння.
Чи не острах (о ні! Кого боятись треба?
Бiля мені е мій меч: за злато відповідає
Чесний булат), але на серце мені тіснить
Якесь невідоме почуття ...
Нас запевняють лiкари: є люди, які
У вбивстві знаходять приємність.
Коли я ключ в замок влагаю, майже теж саме
Я відчуваю, що відчувати повинні
Вони, втикаючи у жертву ніж: приємно
І жахливо разом.
(Відмикає скриню.)
Ось моє щастя!
(Всипає гроші.)
Ідіть, Досить вам по світу нишпорити,
Слугуючи пристрастям і до потреб людини.
Усніть тут сном сили і спокою,
Як боги сплять в глибоких небесах ...
Хочу собі сьогодні бенкет влаштувати:
Запалю свічку попер кожною скринею,
І все їх відімкну, та стану сам
Серед них дивитись на сяючі купи.
(Запалює свічки і відмикає скрині
один за іншим.)
Я паную! .. Який магічний блиск!
Слухняний мені, сильна моє держава;
У ній щастя, в ній вшанування моє і слава!
Паную я ... але хто услід за мною
Прийме владу над нею? Мій наступник!
Вiн е дурний,вiн марнотратник молодий,
Розпусників розгульних співрозмовник!
Ледве помру, він, він! зійде сюди
Під ці мирні, німі склепіння
З натовпом облесників, придворних жадібних.
Вкравши ключі у трупа мого,
Він скрині зі сміхом відімкне.
І потечуть скарби мої
В атласні, але діряві кишені.
Він розіб'є святі судини,
Він бруд єлеєм царським напоїть -
Він роздаватиме ... Але за яким правом?
Мені хіба даремно це все перепало,
Або жартуючи, як гравцю, який
Гримить кістьми та купи загрібає?
Хто знає, скільки гірких стриманість,
Приборканих пристрастей, найважчих дум,
Та турбот добових, ночей безсонних мені
Все це варто було? Іль скаже син,
Що серце у мене обростило мохами,
Що я не знав бажання, що мене
І совість ніколи не гризла, совість,
Пазуристий звір, що скребе на серцi, совість,
Непроханий гість, докучний співрозмовник,
Немов лихвар грубий, ця відьма,
Від якої меркне місяць і могили
Бентежаться і мертвих висилають?
Ні, вистраждати спершу собі багатство,
А там подивимося, чи стане нещасливий
Те марнотратити, що кров'ю вiн придбав.
О, якщо б міг від поглядів негідних
Я приховати підвал! О, коли б з могили
Прийти я міг, тiнню невсипущею
Сидіти на скрині і від живих
Скарби мої берегти, як нині! ..
СЦЕНА III
В Палаці.
Альбер, герцог
Альбер
Повірте, володарю, зазнавав я довго
Сором гіркою бідності. Якби не крайність,
Ви скарги моєї взагалі б не почули.
герцог
Я вірю, вірю: о мій шляхетний лицар,
Такий, як ви, батька не звинуватить
Без крайнощі. Таких розпусних мало ...
Спокійні будьте: вашого батька
Усовещу я сам на сам, без шуму.
Я чекаю його. Давно ми не бачилися.
Він був як друг дідові моєму. Я пам'ятаю,
Коли я був ще дитям, він
Мене садив на свого коня
І покривав своїм найважчим шоломом,
Немов церковним дзвоном.
(Дивиться в вікно.)
Я щасливий, володарю, що в силах був
За наказом вашому з'явитися негайно.
герцог
Чи давно, барон, давно не бачились ми з вами?
Я Сподіваюся, що ви пам'ятаєте мене?
барон
Я, володарю?
Я як зараз вас бачу. О, ви були
Дитина жвавий. Мені покійний герцог
Мовляв: Філіп (він кликав мене
Завжди Філіпом), що ти скажеш? а?
Років за двадцять, право, ти і я,
Ми будемо дурні перед цим малим ...
Перед вами, тобто ...
герцог
Ми зараз знайомство
Відновимо. Ви двір майже забули мій.
барон
Старим я став, володарю, я нині: при дворі
Що мені робити? Ви молоді; вам любі
Турніри, свята. А я на них
Чи не годжуся. Бог дасть війну, так я
Готовий, стогнучи, взлезть знову на коня;
Ще дістане сили старий меч
За вас рукою, яка тремтить вже, оголити.
герцог
Бароне,Щодо старанністi вашей, це нам е свідомо;
Дідові моєму великим другом ви були; мій батько
Вас поважав. І я завжди вважав
Вас вірним та хоробрим лицарем - але сядемо.
У вас, барон, є діти?
барон
Син один.
герцог
Навіщо його я при собі не бачу?
Вам двір надокучив, але йому пристойно
У його літах і званні завжди залишатись біля нас.
барон
Володарю, я не втомився;
Але ви мене настрашили. Перед вами
Я б не хотів зізнатися, але мене
Ви примушуєте вам розповісти про сина
Те, що бажав від вас би приховати.
Він, володарю, на лихо, є не вартий
Ні милостей, ні вашої уваги.
Він молодість свою проводить в буйних вечірках,
В порочному колі розваг та вад низьких ...
герцог
Це все тому,
Бароне, що він є один. Самотність
І неробство гублять молодих осіб.
Перешліть до нас його: він забуде
Звички, зароджені в глушині.
Бароне
Вибачте мені, але, право, володарю,
Я погодитись не можу на це ...
герцог
Але чому ж?
барон
Звільніть я благаю, володарю, старця ...
герцог
Я вимагаю: Щоб відкрили ви мені причини
Відмови вашої.
барон
На сина я
Сердитий.
герцог
Але, за що?
барон
За злий злочин.
герцог
Але в чому ж воно, скажіть, складається?
барон
Звільніть, герцог ...
герцог
Це є дуже дивно,
Або вам соромно за нього?
барон
Так ... соромно.
герцог
Але що ж зробив він?
барон
Він ... він мене
Хотів убити.
герцог
Вбити! так я судовi
Його передам, як чорного лиходія.
барон
Доводити не стану я, хоч знаю,
Що точно смерті жадає він моєї,
Хоч знаю те, що робив замах він
На життя моє ...
герцог
Що?
барон
Пограбувати.
Альбер кидається в кімнату.
Альбер
барон, ви брешете.
герцог
(Синові)
Як сміли ви? ..
барон
Ти опинився тут! ти, і ти мені посмів! ..
Ти міг батькові таке слово мовити! ..
Я брешу! і перед нашим государем! ..
Мені, мені ... може бути вже чи не лицар я?
Альбер
Ви є брехун.
барон
І грім ще не вдарив, боже правий!
Так підніми ж, і меч нас розміркуй!
(Кидає рукавичку, син поспіхом її піднімає.)
Альбер
Дякую. Ось це є перший дар батька.
герцог
Що бачив я? що було зараз переді мною?
Син прийняв виклик на двобій від власного батька старого!
У які дні вдягнув я на себе
Ланцюг герцогів! Цитьте: ви, безумець,
І ти, тигреня! повно.
(Синові.)
Вкиньте це;
Віддайте мені пальчатку цю
(Відбирає її).
Альбер
(A парті)
Прикро.
герцог
Так і вп'явся в неї кігтями! - нелюд!
Підіть: на очі мої не ви смійте
З'являтися до тих пір, поки я сам
Чи не закличу до вас.
(Альбер виходить.)
А що до вас, Ви, старий нещасний,
Чи не соромітна є ця ганьба вам ...
барон
Вибачте, пане ....
Стояти я не можу ... мої коліна
Слабнуть ... задушно! .. задушливо! .. Де ключі?
Ключі, ключі мої! ...
герцог
Він помер. Боже!
Жахливо є сторіччя та жахливі є серця людей!