Сусідка бабця іриси саджала,
Старанно піклувалася про них,
І сяйво оксамита огортало
Її садочок кожної весни.
Вони у неї були надзвичайні -
Великі, майже чорні, запашні.
А поряд водосбір, троянди чайні,
Стокротки кольорові і рясні.
Я бачила як бабця кожен ранок
Своє багатство пильно догляда -
З відром води виходячи на ґанок,
Хоча була давно немолода...
Спочила бабця у минулу зиму...
Спитаєте мене - "Так в чому суть?"
А суть така природня і глибинна -
Померла бабця. Іриси цвітуть...
Я повз її садок завжди проходжу
І думаю, що в міру своїх сил
Людина по собі лишає кожна
Хто іриси, хто винахід, хто пил...
Наталі Амар