Кузнецов Сергей Александрович (1959 г.р.), г. Миргород, Украина
(перевод с украинского Николая Дика, г. Азов)
Сільській вчительці
Я б назвав її просто Вчителька
Без усяких там зайвих прикрас.
Научи мене! Научи мене
Відчувати важливе щораз.
Поведи споришевой стежиною
До хатини у ріднім селі,
І домівку простими, тужливими
Оспівай візерунками слів.
У тім Домі, як завжди гостинному –
Ніби сам я отам народивсь,
І напився в подвір’ї родинному
Із криниці джерельной води.
Там весілля бували і поминки,
І хрестини у різні роки,
І туди повертаєшся подумки,
Щоб писать сповідальні рядки.
***
Сельской учительнице
Я бы звал её просто: Учительница
Без излишеств любых и прикрас.
Научи меня! Научи меня
Видеть важное всякий раз.
Поведи по заросшей тропинке
В хату старую с краю села,
Расскажи мне о ней по-старинке,
Уложив кружевами слова.
Этот дом, как обычно, приветлив,
Словно сам в нём родился вчера,
У колодца напился намедни
Родниковой водой из ведра.
Были свадьбы там, были поминки,
И крестины случались порой.
Возвращаются мысли в глубинку
Исповедной моею строкой.
***
Відчай художника
Сьогодні знову я упав у відчай,
Сховався знову від усіх людей.
Не уляглися фарби мальовничо!
Нема наснаги, і нема ідей.
Не підкорились фарби проти ночі.
Вони - чарівні, я ж - не чарівник.
Вони зі мною бавились досхочу,
Допоки настрій в розпачі не зник.
Чого ж такі Ви, фарби, неслухняні?
А, може, я образив Вас колись?
Ось пензлі є, і є полотна льняні.
А фарб нема – хоч плач, а хоч молись!
Я попитаю волі у Природи,
Я попрошу свободи у Вітрів.
Тієї лише хочу нагороди,
Щоб наказати фарбам стати в стрій.
Ні, наказати їм уже не зможу,
А зможу тільки знову попросить -
Я хочу відчувати фарби, Боже,
Неначе чути їхні голоси.
***
Отчаяние художника
Сегодня вновь в отчаянье завис я,
Ушёл в себя и скрылся от людей.
Не уложиться краскам живописно!
Нет прежних сил, тем более идей.
Не покорились краски этой ночью.
Они – волшебны, я ж не чародей.
Они со мной играли, между прочим,
Да так, что сник от этаких затей.
Зачем Вы, краски, нынче не со мною?
А может Вас обидел мой каприз?
И кисти есть, и полотно льняное,
А красок нет, хоть плачь или молись.
Я попрошу свободы у Природы,
Я попрошу размаха у Ветров.
Хочу одной награды небосвода,
Чтоб встали краски по приказу в строй.
Нет, приказать душа уже не сможет,
Лишь обратиться с просьбой к небесам -
Я краски чувствовать хочу, о Боже,
Как будто слышать их же голоса.
***
Май 2018 года