Та сила, що штовхає квітку крізь обійми стебла,
Спонукує мої роки зелені; та, що коріння рве,
То моя згуба.
І я безсилий довести зіщуленій троянді,
Що молодість мою згинає той же студінь
Та сила, що штовхає воду крізь незрушні скелі,
І гонить кров; та, що висуша ріки,
Мене огорне воском.
І я безсилий розповісти жилам,
Як ці вуста могли напитись вдосталь.
Рука, що підіймає водоверть в калюжі,
Підносить пил; та, що гамує вітер,
Ганить моє вітрило.
І я безсилий шибенику пояснити,
Що кат зліпив мене з тієї ж глини.
Той час, що спрагло припадає до джерел губами,
Любов'ю брезкне, втім стікання крові
Її позбавить болю.
І я безсилий навівати вітру,
Що час зірками відміряє неба волю.
І я безсилий повісти коханці мертвій,
Що нас зсередини гризе хробак нестерпно.
__________________
The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.
The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.
The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman's lime.
The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather's wind
How time has ticked a heaven round the stars.
And I am dumb to tell the lover's tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.