Назбирай первоцвіту в весни чарівниці
І постукай тихенько, мов ніч у вікно.
Зорі світять на небі і місяць іскриться,
Навіть шибка відчує тремтіння, крізь скло.
Наші душі притягнуться з тисяч молекул,
Бо відчують імпульс рідних сердець.
Відстань, час , простори, безлика безмежність,
Я впаду на коліна. О, ти - мій творець!
Зачаровані душі, напоєні спілими ранками,
Впадуть інеєм в спраглу й безвинну росу.
Ти -найкраще для мене, оповите світанками,
І кохання – вічний дар, я крізь час пронесу.