Посвята Л.
Твоїх цілунків смак – аттічний мед.
Чи так Сократ останню випив чашу?
Є щось класичне, еллінське, скульптурне
В сплетінні рук, у схилі голови.
Не смійся, я не статуя, звичайно –
Та відчуваю мармур і граніт,
Живе тепло в похмурій оболонці.
Буває, кам’яніє тіло й думка.
Цикути бризки – у повітрі скрізь,
Нам отруїтись легше, ніж Сократу.
І смерті не боятись звикла я,
Та жаль завдать жалю комусь у світі,
І я лишаюсь тут. Прошу тебе:
Побудь зі мною ще. Дарунок долі –
Вогонь, що плавить мармур і граніт.
Травень 1996