Не хвилюйся.
Я сама збентежена до краю.
Почуттям таким ніхто ще не придумав назв.
То всміхаюсь дню, щаслива, то вночі згораю.
Хто ж єднає наші душі й не питає нас?
Не дрімає доля.
Знову в стані непокори,
Ти ж блукаєш серед зір десь, присипляєш час.
Навіть мить кохання – вік безмірно-неозорий
Зрідка диваків підносить разом на Парнас.
Наче крик лебідки.
Стогін вирвавсь мимоволі
Із грудей гарячих, вже не боячись хули.
Не самі намудрували, прописав хтось ролі,
Щоб на піку ейфорії душі побули.
Не тривожся марно.
Не почуєш з уст "кохаю".
Пізно надто, вже добралися літа межі.
Про одне лише не забувай, тебе прохаю:
В простір думкою злітай крізь ночі міражі.
http://www.stihi.ru/2018/06/03/3154 - переклад тут