Ти заліпи мені обличчя,
Щоб сліз не бачити гірких,
Як тісно стало в світі жити,
Усе зруйновано людьми.
А нас давно втоптали в землю,
Переламали всі кістки,
І топлять злидні, злидні люті,
Аж голова кругом іде.
Навколо світяться вітрини,
Горлають п'яні дітлахи,
Сьогодні янголи повісяться,
А завтра випадуть зірки.
І упираешься ногами,
Щоб вік не чути гіркий крик,
Аж тільки в серці не спокійно,
Набридло гризтися і битися.
Понуро дертись по стіні,
За вік прожитий у лахмітті,
І перейматись як у сні,
Душевні рани переносить.