Швырнув под дерева крупинок горстку,
Зима пришла непрошено, во сне.
И ужас слышно в ветра отголоске:
Он осознал, что осени уж нет.
Нет янтаря на облетевших листьях.
Они пожухли, вянут на земле.
Одна калина сникшая, в намисте
За тыном червонеет, вся во мгле..
То яблоко на веточке, замерши,
(Скупой декабрь, насмешками богатый),
В румянец облеклось под снегом первым
И леденящим воздухом распято.
Чертополохи колкие убого
Сереют неприглядно на снегу.
И вечер, покружив в саду немного,
Не отпускает скуку и тоску.
Авторский текст
Валентина Лысич http://www.stihi.ru/2017/02/02/1985.
471. Нежданний прихiд
Крупи жбурнувши жменю в сад осінній,
З'явилася непрохано зима.
І вчувся відчай вітра в голосінні:
Він зрозумів, що осені нема.
Нема бурштину на деревах в листі.
Воно, пожухле, клякне на землі.
Лише калина знічено в намисті
За тином червоніє вся в імлі.
Та яблуко на гілочці, завмерше,
(Бо в грудні – це насмішка, дивина)
Рум'янцем вкрилося – таке з ним вперше –
І запахом повітря розпина.
Колючками лихі, чортополохи
Сіріють неприглядно на снігу.
І вітер, покружлявши садом трохи,
Не відпуска ні тугу, ні нудьгу.