Зайвий

Серез
Мрійливі сутінки урочищ загадкових,
Де вітерець удень відпочиває
У затишних гостинних верховіттях,
Шепочуть і зітхають і співають
На мові тих струмочків невгамовних,
Що, ніби час серед цивілізацій,
В'юняться між коріння й камінців.
І зачаровує ця бездоганна музика
Дорожніх випадкових.
Коли дзвіночки комарів висловлюють
Незгоду щиру з вторгненням у їхні
Терени споконвічні, розумієш,
Що ти тут недоречний і чужій,
Та йдешь собі топтати ряст де-інде.