Запаливши в небі сяйво, в ніч, що голки не знайдеш,
Ти з Гітарою де Торрес на побачення ідеш.
Зустріч ця - не випадковість, Богом створені дива-
Тільки ти її обіймеш, як стає вона жива.
І лунають до світанку, мов мелодія сердець,
Струни страсної іспанки, що до рук бере митець.
В цих закоханих обіймах оживає людський шлях,
Все, що серце полонило, те, що бачилось в очах.
Мить застигла, мов на вічність, стихла буря за вікном
Вранці ти розправиш крила, не допивши хмільний ром.
Вже чекають повні зали, мріють чути гру митця!
Як завжди на сцені людству віддаєшся до кінця!