Падаю глибоко в прірву, на гостре каміння,
Стан мій критичний, ніхто не врятує, не жде.
Казку забрали, надію збезчестили й тінню
Біль устромив електроди, до кістки обдер.
Струм перейшов у терпінні стонадцять елегій,
Схоже, що навіть дістався до струн надтонких.
Замість мелодій, написаних в радощах, скрегіт,
Замість пісень, лиш мовчання, що йде крізь роки.
Падаю глибоко в прірву, назад у провалля,
Наче щось тягне бездушно в самісінький пал.
Крила зламали, тримали за дурня, й повалять
Міст у квітках, ось такий він невтішний фінал.
14:34, 16.06.2018 рік.
Зображення: http://vicer.ru