Падаю в жуткую пропасть, на острые камни,
Я на пределе. Никто не спасёт и не ждёт.
Сказку забрали, надежду в грязи измарали,
Боль, электродом пронзив, до костей проберёт.
Тысячеваттно терзает, сильнее, чем сотни элегий,
Жжёт, добираясь до самых тонюсеньких струн.
Вместо счастливых мелодий рождается скрежет,
И замолкаешь, бессмысленно губы сомкнув.
Падаю в жуткую прорву, всё ниже и ниже.
Кто-то бездушный толкает и тянет в провал.
Крыльев лишили, и сломанной куклою рыжей
Сбросят на землю - таков безутешный финал.
(пер. с украинского)
****
Падаю глибоко в прiрву
Прокопенко Юрий
http://www.stihi.ru/2018/06/16/5019
Падаю глибоко в прірву, на гостре каміння,
Стан мій критичний, ніхто не врятує, не жде.
Казку забрали, надію збезчестили й тінню
Біль устромив електроди, до кістки обдер.
Струм перейшов у терпінні стонадцять елегій,
Схоже, що навіть дістався до струн надтонких.
Замість мелодій, написаних в радощах, скрегіт,
Замість пісень, лиш мовчання, що йде крізь роки.
Падаю глибоко в прірву, назад у провалля,
Наче щось тягне бездушно в самісінький пал.
Крила зламали, тримали за дурня, й повалять
Міст у квітках, ось такий він невтішний фінал.