Троянди в літню пору, грози…
І ти, така ж красива і сумна,
В собі тримаєш кришталеві сльози,
Схилившись до холодного вікна.
Овіює теплом липневий вечір,
Сьогодні він у сизому плащі,
Кидає тихий сум тобі на плечі
І жде на сонні, проливні дощі.
А ти ж мовчиш, бо, певно, знаєш, -
Слова збагачують твої страждання.
Його цілунки на вустах тримаєш,
Хоча давно не віриш у кохання...
Залякують дощем невтомні грози
І ніч підходить жваво до вікна.
Від вітру хвіються пахучі рози,
Як та любов – красива і сумна.
______________________
© R. Tserkovnyy, 2018