(Поетичний переклад вірша Сергія Ясонова
http://www.stihi.ru/2018/05/02/8805 )
Білий першо-січневий пухнастенький сніг,
Новорічний, як чиста легка плащаниця.
Може, щастя в заметах на сонці іскриться?
Може, місяць до ранку на землю приліг?
Я писав би про щастя та світлу любов,
Та розлилися, ніби в дитинстві, чорнила.
Не закрити сторінку – бракує вже сили
Зняти смутку наліт, бал пожвавити знов.
Хай давно відлетів той блакитний вагон –
Тільки хочеться вірити: ми пасажири.
Та частіше лечу в несподівані дири –
Взагалі, не реальність, але і не сон.
Я у мріях вертаюсь на рідний поріг,
Де усi ми знялися на знімку відразу.
Щастя! – я відчуваю складніш раз до разу:
Що в дитинстві воно залишилося, звик.
Ухопившись за хвіст перелітних птахів,
Вірю вісниці кольору ультрамарину:
Радість поряд...– і, нібито фільм старовинний,
Обережно укладена десь між рядків.
Ми з роками стаємо чуттєві стократ,
Ті залишки солодкі. Згадати приємно,
Як цукерки знімали з ялинки таємно.
Та минуле, на жаль, не вернути назад!
Колір щастя який? Серед днів і ночей
Він весни колорит, з сонцем зустрічі зранку,
Він рожевий відтінок морського світанку
Та любові – зелених коханих очей.