Це життя, зрозумій, бідосю…
Воно знає, чи «ще», чи «досить»…
Дали в пику? Наставили роги?
Не зважай, то усе нічого…
Лише мить між «нема» і «нема»,
Спільне небо над усіма
І земля, у яку підемо,
Полишивши турбот оберемок.
Це життя, і воно не спитає,
Чи ти йшов обережно краєм,
Чи хропів, мов бабак, у ліжку,
Чи читав надрозумну книжку.
Народився, а сам – ні до чого,
Дали руки і дали ноги
(А буває, що і не дали)…
Чи хотів? Вибачай, не спитали…
Народився, сидиш у пісочку,
Хоч у центрі сидиш, хоч в куточку…
Потім кажуть: «…усе, награвся…».
«Хочеш ще? А нахер ти здався…»?
Хоч ти злидар, хоч цар царів –
«Що ти кажеш? Чогось хотів..?»…
Все це правда, так є, поза сумнівом
І пішло вже чимало розумників,
Що шукали і не знайшли.
Кажеш ти: «все одно ж пішли»…
Так, ішли, але встигли пізнати –
Життя варте того, щоб шукати.