Хоку нагадують мені подих,
Запах непевний, коли виходиш уранці, вдихаєш –
І згадуєш
Щось невимовно важливе, може, навіть з минулих життів,
Зі снів на світанку –
Коротких й пророчих:
Пташку на дроті,
Що не знайшла пари,
Волосся дитини, пропахле грудним молоком,
Мокрі флокси в нічному саду,
Старого в геріатричному центрі,
Зітлілий торішній листочок
Серед травневого листя –
Такі непотрібні свідчення,
Химерні такі артефакти
Того,
Що ти живеш,
Чи це тобі тільки сниться.
Хоку –
Це Бог хукає
на замерзлу шибку лютневого неба,
Розглядаючи там, внизу,
Мацьопу цяточку твоє душі –
А ти, щось раптом відчувши,
Задираєш голову –
І глибоко вдихаєш.