Оригінал:
А осінь з весною вели діалог,
Ніяк не мирили їх дні, ані ночі —
Хто більше поетів зродив із них двох,
Хто більше симпатій отримав співочих...
У вічі осінні кричала весна
І линуло в темні куточки планети,
Яка вона ніжна, квітуча, ясна,
І цвітом своїм надихала поетів...
"А, осене, ти — депресивна, страшна,
Всі знають про це: і дорослі, і діти,
І стільки поетів, як може весна —
Ніяка пора не зуміє вродити..."
Сказала весна, обернулась й пішла,
З собою поезії взявши, мов крила...
У спину їй осінь: " Яка ж ти смішна,
На золото я не одного купила...
Ліричність дощів ти не знаєш, дарма,
Себе вихваляти — то зовсім не діло...
Он свідок у мене — сивенька зима,
Вона ж точно знає, скількох я зродила..."
______________________________________
А десь визирало кохання в вікно
І знало всю правду й зітхало таємно,
Найбільше поетів зродило воно...
Тим більше тоді, як було невзаємним...
(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
…А Осень с Весною вели диалог,
Никак не мирили ни дни их, ни ночи:
Кто больше поэтов родить миру смог,
Кто больше симпатий кому напророчил…
В осенние очи кричала весна,
Во все уголки доносилось планеты
О том, как цветуща, нежна и ясна,
Что цветом своим вдохновляла поэтов…
«Ах, осень, ты так депрессивна, страшна,
Все взрослые знают об этом и дети,
И столько поэтов, как может весна, –
Пора ни одна не рождает на свете…»
Сказала весна, обернулась, пошла,
Стихи за спиной ей служили как кры'ла…
А в спину ей осень: «Ты очень смешна:
На золото не одного я купила…
Лиричность дождей ты не знаешь сама,
Собою хвалиться — постыдней нет дела...
Свидетелем служит седая зима:
Она точно знает, скольких я роди'ла…»
––––––––––––––––––––––––––––––
…А где-то любовь всё ждала у окна
И знала всю правду, вздыхая невинно:
Всех больше поэтов рожала она…
И чаще, коль чувство не стало взаимным.
Аватар Автора оригинала