* * *
Осенних миражей явленье,
где Винграновский*, как виденье,
над бурьянами возникал,
перед собою на руках
неся дынь жёлтых откровенье,
весь в репьях и в росе, в гуденье
слепящих ос, они над ним
роились нимбом золотым.
Владыка степи груз несёт,
по опустевшему баштану,
и, с каждым шагом он растёт
улыбкою, плечами, станом,
рассеивая по округе
очей цикориевых круги.
Пьют в отдаленье воду кони,
и наши поплавки спокойны,
и зыркает из казанка
бельмо глазницы судака…
Трепещет лист. С порывом ветра
готов он тронуться в полёт,
свет, разливаясь, словно мёд,
струится за спиной поэта –
Владыки степи и скитальца,
а у Владыки, не секрет,
почти, как у неандертальца,
не только жезла власти нет,
нет – указательного пальца.
* Микола Винграновский (1936 - 2004) – выдающийся украинский поэт
ЛЕОНІД ТАЛАЛАЙ (1941 - 2012)
* * *
Осіннє марева тремтіння
і Вінграновський, як видіння,
над бур’янами виника,
і перед себе на руках
несе врочисто жовті дині,
весь в реп’яхах, в росі,в гудінні
сліпучих ос, які над ним
рояться німбом золотим.
Володар степу! Навпростець
простує зібраним баштаном,
і, наближаючись, росте
плечима, усмішкою, станом,
і розсіває навкруги
очей Петрові батоги.
А вже на плині жовті тіні,
i наші поплавки спокійні,
і підглядає з казанка
більмасте око судака.
Листок вербовий над наметом
тремтить, відчувши переліт,
але таким спокійним світ
стоїть за спиною поета,
хоч рання осінь крадькома
уже підкралась і до нього,
Владики степу, у якого,
не тільки скіпетру нема,
а навіть – пальця вказівного.