Оригінал:
Годую словом люд з недавніх пір,
Чи сніг мете, чи плаче даль осіння —
Зернятка чорні кину на папір,
Читач, прилинь, мов пташка на насіння...
Ходи до мене в спеку і в дощі,
Для розуму свого тут знайдеш їжу...
Воно, оте зернятко, із душі,
І вчасно за;вжди і постійно свіже...
Посію лиш відбірного зерна,
Крізь серце вірші, мовби через сито,
Воно лиш знає — їх яка ціна...
А я твоїм хорошим словом сита...
Хто знає, як нам зміняться часи,
Подмуть вітри в обличчя чи у спину?..
Ні золота, ні срібла не неси,
Лиш прилітай — а я тебе зустріну...
Ходи на вірш, лети чимдуж сюди
З усіх куточків, з заходу, зі сходу...
Не обіцяю лиш тобі води,
Не комільфо у вірші лити воду...
(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Кормлю народ я словом каждый срок,
То ль снег метёт, то ль пламя гасит осень –
Я чёрных зёрен кину на порог –
Читатель, клюй: и пташка семя просит…
И в зной ко мне пожалуй, и в дожди,
И разум свой побалуй непременно.
Того зерна, конечно же, дождись,
Что всякий раз свежо и современно…
Посею лишь отборное зерно,
Стихи сквозь сердце, словно через сито.
И цену им узнает лишь оно…
А я твоим хорошим словом сыта…
Кто знает, как изменятся часы,
В лицо иль в спину нам подует ветер?..
Ни серебра, ни злата не неси –
Лишь прилетай – я рада буду встретить.
Спеши на крыльях в строчек ряд, – сюда,
Со всех углов, и с юга, и с восхода…
В стихах, однако, не нужна вода:
Не комильфо в стихи лить только воду…
Аватар от Валюши Рыздванской -
спасибо!..