Ти казав про народ без пуття.
Сотня літ промайнула, неначе безсоння.
Двадцять першого віку осоння
Обпікає життя і буття.
Ти правий. Нам пуття не дається.
Сотню літ товчемося у ямі ганьби.
І на чарку хмільного вина боротьби
Нам цеберко щоденних помиїв із радістю ллється.
Від столітніх давен наше слово.
Від років твоїх дум – твоя буква, амінь.
Слово вмерло. Жевріють ще буква та лінь.
Це основа. Але це не ново.
Не хрести вже повітря, наївний кобзарю.
Переклали Шекспіра без тебе давно.
Та, з Шекспіром чи без, малорос все одно
Обирає смердючок в московськім базарі.
Краще кобзу твою, що забрав у Пророка,
Передай, як гітару, мені, як сітар –
Щоб було нам життя, як у пісні ведеться, нівроку,
Щоб пуття наше скласти
В запльований нами олтар!
2011