Давай присядем около фонтанов.
Здесь тихо.
Глянь - форзиция в цвету,
принцесса будто, что весною ранней
вся в золоте на солнечном свету.
В душе струит безудержная радость,
ведь с нами вечность. Долог путь к концу.
Печали нет, и тешит сердце младость,
и счастье нам пока ещё к лицу.
Давай присядем около фонтанов.
Да, не спеши.
Уж отцвела сирень,
и отмерцали свечки у каштанов…
Земля в витке родила новый день.
А во вселенной, старой, словно сказка,
и юной всё ж, как были мы с тобой,
прекрасно всё. И никакие встряски
нарушить не спешили наш покой.
Давай присядем около фонтанов.
Поговорим.
Забыта боль утрат.
О, Господи, как голову дурманит
Акаций сумасшедший аромат.
Листву чуть-чуть пыльца припорошила,
в сплетенье веток заплутался взгляд.
А мир уже не розов, хоть красив он,
И горьких мыслей выстроился ряд.
Давай присядем около фонтанов.
И отдохнём.
Весны усталый вид…
Пух тополей, седины ль наши ранние?
То времечко летит,
летит, летит…
Оригинал
Присядемо отут біля фонтанів
на хвильку.
Глянь - форзиція в цвіту,
мов королівна у весну цю ранню,
у мить оцю прозоро-золоту.
У серці виграє нестримна радість,
попереду - ще вічність без кінця,
і неможливі ні печаль, ні заздрість,
і щастя ще обом нам до лиця.
Присядемо отут біля фонтанів.
Не поспішай.
Уже відцвів бузок,
відмерехтіли свічечки каштанів...
Земля зробила ще один виток
у всесвіті, старому, наче казка,
і юному, як щойно ми були.
Ще все прекрасно. Й жодні ще поразки
надовго нас смутити не могли.
Присядемо отут біля фонтанів.
Погомонім.
Журитися не варт.
О Господи, як голову дурманить
акації жагучий аромат...
Зелене листя припадає пилом,
заплутавсь погляд в плетиві гілок.
Вже не здається світ рожевим дивом,
Вже невідчіпний рій гірких думок.
Присядемо отут біля фонтанів.
Спочинемо.
Весни остання мить.
Це пух тополі? Чи сивини ранні?
Це час - летить, летить, летить...