Колись до тебе я приходив
Весняним лагідним дощем,
Та стрів очей дівочих подив
Й серця розчуленого щем...
Тебе чекав я довго дуже,
Не дочекався та й...пішов –
Мабуть спізнився, сивий друже,
І своє щастя не знайшов...
Мене поніс по полю вітер,
Жасміну подихом плінив,
Жбурнув в розмай весняних квітів
Та вкрив плащем травневих злив.
Душа поета схаменеться,
Бо змило сум душі дощем,
Та серцю досі ще не йметься –
Хвилює синьоокий щем...