Жоржини

Багрець розлився хвилями велично,
Немов одіння тронне королів.
Не кожний так невимушено й звично
Таку б на себе мантію надів.
Не кожний зміг би витримать тягар
Такого самоцвітного вінця.
А вам не шкодить той нестерпний жар,
І шати королівські до лиця.

Як люди, мають квіти норов свій -
Примхливий, скромний, радісний чи гордий.
А ви – з зернятка ще аристократи.

Жоржини – Джордж. Отой поет чудний,
Один живий серед закляклих лордів -
Його могли б ви гідно привітати.
8.06.1995