Вже тиждень в Копенгагені дощі.
Стихія розходилася свавільно.
А перехожий в чорному плащі -
Ну от скажіть, хіба не божевільний?
У нього непокрита голова,
Вода, здається, залила і очі.
А в капелюсі квітку він хова
І тихо посміхаючись, шепоче:
“Я збережу тебе, трояндо, назавжди
У спогадах і світлих. і печальних.
Нехай не подала мені руки,
І я не повернусь уже туди.
Але дарунок цей її прощальний
Залишиться зі мною на роки.”
Серпень 1995
Авторский перевод на немецкий:
http://stihi.ru/2023/03/09/2516