Війна така довга наче ніч суцільна та страшна,
Тебе наш МІМ давно нема,
«Кіборгом став,
За Україну життя поклав.
А там далеко зеленка ворогами кишить,
Друг на поміч спішить,
Крізь соняхи, що тільки розквітають,
Голівки за Сонцем повертають.
Багнетів постріли лунають,
То вороги наших в соняхах шукають,
Війна страшна й брехлива,
Не вщухає сліз злива.
Скалічені Душі, розбиті серця,
Нема краю горю й кінця.
Сивина молодим хлопцям голови покрила,
Іншим крильми Янгелів нагородила,
А соняхи наче голови юні до землі летять,
Жорстокість ворожа - без Душі стать.
Для чого прийшли на наші лани?
За що гинуть Українські сини?
Сонях від пострілу, на землю наче камінь впав,
Хлопчина дівчину тільки-но покохав.
Не дадуть зерняток соняхи скошені,
За, що вбивають дітей, гості непрохані?
Скільки ж за ці роки голівоньок поклали? Кляті вороги.
Злість, брехня, жадоба, і жорстокість їм до снаги.
Зернятам ніколи вже не поспіти,
За що? Московіти
Землю нашу руйнувати прийшли,
Невже у вбивстві радість знайшли?
А так хочеться тишу почути,
Радість відчути
Тому, хто й досі від пострілів вночі прокидається,
Побачивши квітку соняшника від страху здригається.
Сили Всесвіту благаю,
Іншої сили не маю,
Дороги війни з України відверни,
Та наші кордони поверни.
Дай силу і міць тим, хто сон мій стереже,
Нехай його сила Світла береже,
Низький уклін тобі сину України,
За збережені від ворожих чобіт гори, ліси, моря, полонини.