Якби ж ті знали павичі,
про що народ простий мовчить,
то беззаконня б не творили
та не пушили хвіст і крила,
в джерело влади плюючи.
Коли б те знали палачі…
За що, не знаю, називають
мою країну тихим раєм –
народ в ній мучився колись,
рікою сльози там лились,
криваві сльози! Я не знаю,
таке чи є у світі зло,
щоб в ній і зараз не жило?
Ми ж безпорадно споглядаєм,
жиріє як нове хамло!..
Не називаю її раєм,
країну ту, що дику зграю
перевертнів пригріть змогла.
Багатства всі їм віддала
і панахиду відспівала
своїм синам, яких немало
загинуло у тім раю…
В краю донецькім їм свою
покласти голову – то доля?
Тяжка робота – мов неволя,
а заробити не дають…
Там віру в майбуття мою
чужинці підло у могилу
із обіцянок положили.
Батьки там, плачучи з дітьми
(а ті голодні, босі й голі),
спили безмір лихої долі
у власній хаті!.. Бідні ми
розлізлися межи людьми,
хто до Іспанії, хто в Польщу
на заробітки… Стид і страм!
Другі в Московщину ходили,
поки охоту не відбили…
Заробітчани, горе вам!
Не справдились завітні мрії!
Для чого в світі живете?
Життя у наймах ваше тліє,
у наймах голови сивіють,
у наймах, чемні, й помрете!
Мені аж страшно, як згадаю
ту Україну, що була!
Невтішні й нині в нас діла –
ми скніємо у ріднім краї,
на праведній своїй землі
усі, великі і малі!
Нового ката обираєм
і з ним тихенько живемо,
лани за безцінь оремо,
сльозами й потом поливаєм,
а що робити – все не знаєм…
Чи знаємо, та мовчимо?!
Нас окрутили підлі пси,
тримають у новій неволі,
а ми їх терпимо сваволю,
такі у нас тепер часи…
Сміються вороги над нами,
вони зробилися панами
і правлять всими! Он дивись:
золотоверхий похиливсь
і нечисть з храму виглядає…
Та нам блаженним все одно,
ліси карпатські вже давно
ті за кордон переправляють…
Занепадає любий край,
а все чому – себе спитай,
чом животієм в ріднім раї?!
Хто ж допоможе бідним нам,
якщо сами цього не зробим?
Хто відсіч дасть отим катам
чи з материнської утроби
нас поведе черговий хам?
Свого немає в нас пророка,
на українській всій землі?
Як ці не виправим пороки,
то згинемо раніше строку,
розтанемо в густій імлі…
Усі – великі і малі!
16.07.2018