Не плачу я, не кличу, не жалкую –
Все мине,мов яблуневий дим.
В золоті осінньому крокую,
та не буду більше молодим.
Дух бурлаки не сприймає ніжність
І не так полохкотять вуста.
О, моя розгублена десь свіжість,
Де ви невгамовні почуття.
Я тепер скупіший в забаганках…
Чи наснилось, ти життя
мені?
Начебто блакитним свіжим ранком
На рожевім проскакав коні.
І тепер не так ти будеш битись
Серце, в ньому зим холодний ніж,
І країна березових ситців
Бігати не зманить босоніж.
Всі ми в цьому світі, всі до часу.
Клен скидає листя золоті.
Так, благословімо, друзі, разом,
Довелося що розквітнуть і зійти…