Муза твоя оминає гучні перехрестя -
Щоб приручити її, треба відлюдником стать.
Тільки не дасть вона миру самотній оселі,
Душу розбудить не радість, а темна гроза.
Темна до ночі глибокої, до золотавого блиску,
Що зачаївся в розривах стривожених хмар.
Темна і тепла, немов скаламучене літо,
Що тільки мудрість осіння визволить може з тенет.
Край твій не пахне весною й зеленим її розмаїттям,
Квіти твої розцвітають в суворих лісах.
Тільки суворість раптово лишитися може без маски
І обернутися враз на протилежність свою.
Звуки твої не належать землі нашій щедрій,
Сам ти собі не належиш в стихіях вогню.
Те, що лишиться - полине в краї невідомі,
Звідки приходять до тебе вісники світла і мли.
12.06.1997