Міжсезоння
Є в мене все, окрім розмов:
Мовчать у відчаї і душі!
Болить в мені твоя любов,
А безнадія серце сушить...
Є в мене все... – Тебе нема.
Чи ж за любов буває кара?
Просторий дім – тісна тюрма,
де я щоночі, як примара...
Є в мене всього цілий світ:
Доволі вчинків, їх свобода!
Воно і повне, й пустоцвіт,
і вічних спогадів господа...
Хто з нас гніздо розлуці в’є,
Най розітне печаль-мовчанку.
Радію й з того, що вже є;
Й молюся старанно світанку...
У мене, знаєш, є сім’я:
Зросли і дітки, й внуки-диво!
Одне відсутнє: «ти-де-я»,
а з них збулись би й «ми», можливо...
Тут в мене все, там ти десь є:
Низаєш пам'ять на безсоння?
І самота поміж снує,
Та студить ночі міжсезоння.
-------------------------------
«Межсезонье» Лидия Скрипка
Есть всё во мне, и нет лишь слов:
Молчат отчаянные души.
Болит во мне твоя любовь,
А безнадёжность сердце сушит…
Есть всё во мне… Тебя лишь нет.
Что – за любовь бывает кара?
Просторный дом – тюремный свет,
Я ночью – призрак из кошмаров.
Есть всё во мне: есть целый свет,
Довольно действий, их свобода!
Оно – и цвет, и пустоцвет,
Воспоминанья разных родов.
И кто гнездо разворошит?
Рассеет кто печаль-молчанку?
Я радуюсь: мне в радость - жить,
Молюсь прилежно спозаранку.
Ты знаешь: есть моя семья,
И дети есть, и внуки-диво!
Лишь каждый день здесь «ты-да-я».
Пусть «мы» сбывается счастливо.
Есть всё во мне, когда есть ты:
А вспомнишь обо мне спросонья?
Хлад одинокой суеты
Остудит ночи межезонья.
(18.07.2018)