Й поріг по плювки, по ріг, — сю криницю вгородив; не дивуй з тутешніх див: що ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня...
нарешті, добрався криниці:
поверхня — води? й дотягнутись!
але глибини лиш дочутись:
що є вона, й нема в ній ниці...
нарешті зо словом обнявся:
та де там, — наосліп, й зі суттю!!
коли вже такого діждався,
хіба ж одпущУ, й скаламутю...
іде вінцЯ зовсім не рясно:
і де лишній квіт — в баламутства!!!
Не Дай, Боже, може й паскудства;
Од Себе Дай, дожити ясно...
Зо згару попередньої сторінки ще перенесу відгуки: невидимі — авторів, "відлучених" раніш мене; а вітатиму і їх!