Ми зустрічались там, де ясени
Поважно і мовчазно нудьгували,
Дівчатка-верби влітку й восени
В дзеркальце річки нишком поглядали.
А річенька, широка і стрімка,
Співала нам тоді лиш про кохання.
Та хвиля синя - ой, яка ж прудка! -
Спливла з любов'ю у годину ранню.
Мені залишила зітхання сум
І шепіт молоденької калини.
Сплітаючи вінки з печалей-дум
У потязі і я у безвість лину...
Ішли роки, нащо їх рахувать?
Біле мереживо уже вплелося в коси.
Та раптом серце почало співать -
Назустріч він, і квіточки підносить.
І ми йдемо туди, де тихий щем
Нашого юного та щирого кохання,
Цілуємося знову під дощем.
Рук не рознявши до самісінького рання!
І щез навіки осоружний сум,
І сивина у косах не гуляє,
Ми палко любимось, гірких зреклися дум,
Блакитне небо нас благословляє...