Колючошкірий.
Нагнувся кактус у земнім поклоні
З проханням до людей, в мовчанні...
Давно не відчував дитячої долоні,
Не чув солодкого признання у коханні.
Схилився, може, від ваги, поважно...
Від віку: пролетіли дні й, самотні ночі.
Колись був молодим, прямим, відважним...
До подвигів та боротьби ще був охочим.
Тепер не випрямить хребта. Вже не під силу,
До родичів, в Техас, провідати й погомоніти...
Хіба що розцвісти... із колючка'ми стати милим,
Для тих, хто тішиться малим, і, щиро, наче діти!
Поет ХХ сторіччя 1 серпня 2018 року с. Торгановичі